1. 31 перемога в 37 турах. Цифри говорять про все, хоча і цього виявилося недостатньо, щоб виграти Ла Лігу. Команда, яка регулярно виграє домашні матчі, заслуговує почестей, а від Пеллегріні нема чого більше просити в цьому відношенні. "Реал" добився 17 перемог у другому колі, і виграв всі домашні матчі на "Бернабеу", крім "Класика" з "Барселоною".

2. Непрості і вдалі рішення. Це сталося майже непоміченим, але в книгах напишуть, що Пеллегріні став першим тренером, який залишив на лавці запасних Рауля. Необхідна рішення, про яке інші тренери навіть не насмілювалися подумати, в страху перед думкою громадськості або самого капітана. Недоторканні Гуті і Лассана теж не залишилися без покарання.

3. Безпека тилу. Вперше за декаду протягом багатьох днів Касільяс був непомітний. Пеллегріні зміг знайти такі варіанти захисту, що навіть відсутність на полі Пепе було забуто. Видатна універсальність Арбелоа, дивовижна впевненість дебютантів Альбіоля і Гарая і кращий сезон Рамоса.

4. Елегантний, твердий, рішучий. Незабаром критика посилилася. Пропущені голи, ротації, відсутність в основі Рауля, роль "зірок" в команді ... Будь-який аргумент здавався підходящою кандидатурою, щоб зачепити тренера, який ніколи не відповідав грубо, навпаки, він робив це з елегантністю, такої необхідної та такої незвичайної. Жодного разу він не дозволив собі слідувати порадам тих, хто йому щось пропонував з різних трибун. Він завжди йшов слідом за своїми переконаннями.

5. Влада в роздягальні. Треба було робити команду, а не плекати колекцію див. Пеллегріні пережив складні ситуації, але зміг вийти з них переможцем. Був терплячий з Гуті і перетворив його на прекрасне відволікаючу засіб. Просив терпіння в Гаго і, врешті-решт, поставив його в основу поруч з Алонсо. У Гранеро теж не було приводів для скарг.

П'ять недоліків


1. Ні позиції, ні зверхності. Блиск і успіхи "Барселони" зобов'язували відповідати на тому ж рівні. Потрібен був впізнаваний стиль, тріумфи і перемоги. Пеллегріні, з єдиним поручителем в особі Хорхе Вальдано, був терміновим запасним варіантом після відмови Арсена Венгера. Але він не зміг слідувати тій лінії, про яку мріяв "Бернабеу". Якщо не вважати матчів на "Местальї" і "Ріасоре", "Реал" показав малопривабливий профіль. Атакуючий футбол, з безліччю голів, але без обіцяного переваги.

2. Тактичні помилки. 10 березня знову повторилася, що вже стала традиційною, катастрофа в Лізі Чемпіонів. Після перерви команда середнього європейського рівня заволоділа центром поля на "Бернабеу", і Пеллегріні не зміг на це гідно відповісти. Тактична помилка величезного значення, яка призвела до краху головної мети цього сезону. Нічого спільного з 4-0 від "Алькоркона", то поразка списують на розслабленість футболістів.

3. Невдачі у вирішальних матчах сезону. "Мадрид" програв всього сім разів у поточному сезоні, однак, п'ять з них відбулися у вирішальні моменти і спричинили за собою спустошливі наслідки. Було очевидно хворобливе безсилля проти "Барселони", і програш таким великим командам як "Севілья" або "Атлетик" з Більбао. І це не кажучи вже про "Ліоні".

4. Безсилля перед захистом. Його великі тактичні невдачі, повторювані знову і знову з першого дня. Добре володіння м'ячем не змогло допомогти досягти необхідної глибини на полі. На багато днів "Мадрид" застоялася в центрі, безсилий проти закритої оборони, знецінюючи швидкісні можливості Кріштіану на обох флангах. Латерано з'являлися і зникали, і лише Марсело був здатний привести до небезпеки.

5. Відмова від Кантер. Москера, Маркос Алонсо і Хуанфран. Три свідків вкладу на завершальній стадії Ла Ліги. Ще один рік "Реал" був нездатний надихнути свіжим появою в своєму складі молодих гравців. Пеллегріні помилився, коли говорив, що цей відділ знаходитися під його відомством. Так, його повинні були послухати, коли продавали Роббена і Снейдера. Але це вже інша історія.